Зранку 19 березня 2026 року (офіційно стало відомо 20 березня) у віці 86 років помер Чак Норріс. Володар п’яти чорних поясів, справжня зірка бойовиків, консервативний політик,  письменник і співак встиг побувати всім ким хотів і зробити, здається, все, чого хотілося в житті і ще трошки зверху. Про це є сенс розповісти.

Карлос Рей Норріс народився 10 березня 1940 року в містечку Райан (штат Оклахома), в родині ветерана Другої світової війни Рея Лі Норріса та Вілми Лі (яка, до речі, померла у віці 103 років дуже нещодавно: в 2024 році). Батько Норріса страждав від алкоголізму і це сприяло розлученню в 16 років і тому, що майбутній “Чак” був глибоким інтровертом. Вилізти з “мушлі” його надихнула кар’єра в армії США, де Норріс служив з 1958-1962 в авіційній поліції (саме там його і прозвали “Чаком”), а також підхоплене під час служби в Кореї захоплення бойовими мистецтвами, першим з яких стало тансудо. Після служби Норріс планував стати вже звичайним поліціянтом, однак сталося так, що кар’єрою став підробіток інструктором з бойових мистецтв. Зрештою, Норріс почав виступати в турнірах з бойових мистецтв і, хоча в цій царині у нього було багато перемог, Норріс ніколи не приховував, що починалося все з не менш карколомних поразок. Тим не менш, крім того що майбутній володар чорних поясів постійно шліфував майстерність, його помітили в Голівуді. Зірки вчились та тренувались у Норріса, як ефектно та ефективно битись, а одним з його кращих друзів та партнерів став Брюс Лі.

Хоча вперше на екрані Норріс з’явився в масовці шпигунської комедії “Руйнівна команда” (The Wrecking Crew) у 1968 році, першу свою велику роль він зіграв у 1972 році: Лі особисто запросив Норріса стати Кольтом, одним з головних антагоністів фільму “Шлях дракона”. Результатом була одна з найвідоміших сцен рукопашного двобою в історії світового кіно. Вже її вистачило б, щоб увійти в історію, однак фільмографія Норріса лише починалась.

Стів МакКвін порадив Норрісу записатись на акторські курси студії MGM і Норріс їх чесно пройшов, хоча скепсису щодо власних акторських здібностей він мав чи не більше за критиків. Втім, навіть грати практично самого себе треба вміти і Норрісу це вдавалось блискавично. Він вмив битись, він був харизматичним (і рівень харизми лише зростав коли на обличчі Норріса почали формуватись фірмові вуса та борода), а головне — колишній інтроверт вправно увійшов в американський стереотип героя-стоїка який напружено тримає все в собі. В 1977-1978 роках він зіграв перші головні ролі у фільмах “Порушник” (Breaker! Breaker!) та “Хороші хлопці одягнені в чорне” (Good Guys Wear Black). Фільми були напрочуд успішними, однак секретом цього успіху була не тільки харизма новоспеченої зірки бойовиків: в цих фільмах він вперше самостійно координував всі бої. На той момент Норрісу вже не потрібно було доводити, що він вправний боєць, а от досягти максимальної ефектності сцен було для Норріса новим випробуванням. І в цьому турнірі він теж переміг.

В 1980-ті Норріс почав гіперпродуктивне співробітництво зі славнозвісною студією Cannon. Назвати цей період в творчості актора однотипним аж ніяк не вийде: хоча стереотип неймовірно крутого спецпризначенця скоро став основним амплуа Норріса, крім “чистих” бойовиків він пробував себе у фільмах жахів (Silent Rage), гуморних пригодницьких стрічках (Firewalker) та нео-нуарі (Code of Silence, Hero and the Terror) і навіть мультсеріалі (Karate Kommandos). Ймовірно найбільше глядачеві запам’ятались три стрічки: стрімкий поств’єтнамський бойовик “Зниклі без вісті на полі бою” (Missing in Action), “Самотній вовк МакКвейд” (Lone Wolf McQuade) та неймовірне жанрове місиво з бойовика, жахів, Різдва та політичної сатири під назвою “Вторгнення в США” (Invasion U.S.A.), де Чак Норріс самотужки зупиняв радянське вторгнення у США. При всій комедійності, багато що у цьому фільмі настільки сходиться з різними етапами російсько-української війни, що подекуди стає моторошно.

Тож певною мірою Чак Норріс ще й провидець, бо “Вторгнення в США” стало його дебютом у якості сценариста. На той момент він вже написав дві книги і хоча сценарій після цього Норріс писав лише один раз, письменництво не полишало його більшу частину життя. Всього актор написав 10 книжок, численні політчині (в тому числі конспірологічні, ніде правди діти) та спортивні колонки, статті і блоги. На відміну від багатьох знаменитостей які наймають т.з. ghost writers (“письменників-примар”), співавторів Норріс завжди вказував. Якщо і коли вони були, а простого порівняння інтерв’ю Норріса з його книжками буде достатньо, щоб сказати що це одна людина. На подив грамотна для свого амплуа.

В 1990-ті слава Норріса почала потихеньку просідати, хоча стильний нео-нуар режисера та каскадера Аарона Норріса (молодший брат Чака) 1991 року The Hitman є можливо кращою його акторською роботою. А вже в 1993 році Норріс знайшов спосіб не просто лишитись на коні, а знову в’їхати на ньому кудись у вічне. Варто дітям 1990-х почути відомий гітарний рифф та характерний голос кантрі-співака, як на душі аж стає тепло. Майже супергеройська мішанина з попередніх фільмів Норріса (зокрема натхненне Firewalker, а професія і сеттинґ — Lone Wolf McQuade) “Вокер Техаський Рейнджер” (Walker, Texas Ranger) ніколи не був найкращим серіалом 1990-х, але він і не намагався ним стати, просто зайнявши своє місце і знайшовши вдячну авдиторію. Що багато людей не знали, то це те, що наспівав легендарну пісню на початку сам Чак Норріс. І знову ж таки, назвати його геніальним чи особливо талановитим співаком не вийде, але саме ця, єдина в житті пісня йому вдалась. Можливо одним з найкращих талантів та/або рис характеру (чи не одне це й те саме?..) Норріса було пробувати себе в чомусь, допоки не вийде результат.

Можна це сказати і про появи Норріса у відеоіграх. Перша з них сталась ще у 1984 році: Chuck Norris Superkicks на Atari 2600, ColecoVision, Commodore 64 та VIC-20 називали “не найбіль нудною” і це чи не єдине її досягнення. Наступного разу свою зовнішність та ім’я Норріс ліцензував аж у 2008 році для мобільної гри Chuck Norris: Bring On the Pain і вона на повну використовувала меми про Норріса у вигляді “беззаперечних” фактів про його крутість на кшталт “Чак Норріс грав на гітарі і виграв”. Те ж саме можна сказати про відому рекламу World of Warcraft за участі актора, що вона вийшла у 2011 році. У 2020 році Норріс побував у World of Tanks, а в 2023 став частиною цілого ансамбля характерних акторів у грі Crime Boss: Rockay City.

Втім, грав він в цій грі самого себе і це можна сказати про абсолютну більшість ролей Норріса з часів останньої появи в ролі Вокера в 2005 році. Але навіть епізодична його поява в фільмі 2004 року “Вишибайли” (Dodgeball: A True Underdog Story) стала мемом, а коли в 2012 році Норріс після дев’яти років відсутності на великих екранах в “Нестримних 2” (Expendables 2) зал вибухав оплесками. Головного ж антагоніста фільму грав Жан-Клод Ван Дамм, який буквально завдячував Норрісу кар’єрою (той особисто найняв його каскадером на Missing in Action і познайомив з Cannon), та й всі інші зірки бойовиків в фільмі не приховували захвату. що можуть попрацювати з живою легендою і обмінятись улюбленими “фактами”.

З того часу в кар’єрі Норріса настав невеликий ренессанс: камео в серіалах “Ґолдберґи” та “Поліція Гаваїв”, документальний серіал про військову техніку Chuck Norris’s Epic Guide to Military Vehicles на History Channel (одне з небагатьох дійсно історичних шоу на каналі станом на 2019 рік), фантастичний бойовик “Агент розвідки” (Agent Reckon) та вищезгадані відеоігри стабільно нагадували публіці, що зірка бойовиків в гарній формі як на людину якій більше 80 років.

Останньою роллю Норріса в кіно стала вже традиційно роль самого себе в австралійській мета-комедії “Зомбі на літаку” (Zombie Plane), яка вийде цьогоріч.

Втім, Норріс встиг дивовижним чином стати своєрідною зіркою артгаусу. Серед численних постів пошани в соцмережах від акторської Ґільдії США (яка правильно відмічає заслуги актора в міжнародній популяризації бойових мистецтв і загалом азійських культур), Сталлоне, Лундґрена, Ван Дамма та багатьох акторів по всьому світу і всіх національностей (хоч яким консервативним був Норріс але повну відстуність расизму в творчості та житті у нього не відняти) дивним чином опинився відомий канадський режисер авторського кіно Ґай Меддін. Свого часу він ефектно використав кадри з Норрісом в цілій сцені свого фільму-колажу “Зелений туман” (The Green Fog). Експериментальна стрічка 2017 року, яка гіпнотичним чином, мов уві сні, заново робить фільм Гічкока “Запаморочення” з сотень інших фільмів знятих у тому ж місті (Сан-Франциско) показує, що акторська гра Норріса, насправді, не така вже й погана, як люди звикли думати. А виразні очі вміли говорити щось дуже сумне.

Норріс пішов з життя всього через 9 днів після свого дня народження і в результаті останні прижиттєві пости в офіційному Instagram актора виглядали майже прощальними.

Є чудові спогади за стільки років. Я вдячний за шлях і всіх, хто був його частиною.

— написав Норріс 19 лютого. Але 10 березня, на свій останній день народження, додав останній “факт про Чака Норріса”:

Я не старію, я просуваюсь на наступний рівень.

Сьогодні мені 86! Нема нічого краще ніж грайливо позмагатись у сонячний день, знову відчувши себе молодим. Я вдячний за ще один рік, хороше здоров’я і шанс робити те, що я люблю. Дякую вам всім за те, що ви є найкращими шанувальниками на світі. Ваша підтримка крізь роки мала для мене більше значення, ніж ви можете собі уявити.

З Божим благословенням, Чак Норріс.

Що ж, схоже цього разу легенда перевершив сам себе і не просто пройшов рівень, а й всю гру у 86 рівні. На своїх правилах і в своєму фірмовому стилі.